Пашкевич Тарас Ігорович
старший лейтенант, командир роти 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади в/ч А-4267 сухопутних військ Збройних сил України
Народився Тарас 23 жовтня 1996 року у місті Волочиську. Закінчив місцеву загальноосвітню школу №5. Ще у шкільні роки він відзначався своїми лідерськими якостями. У школі Тарас мав багато друзів, був товариським, брав активну участь у шкільному житті, був одним із найкращих гравців в ігрових видах спорту. У 2013 році зайняв І місце у районних змаганнях з легкоатлетичного кросу.
Друзі, які добре знали Тараса особисто, характеризували його як патріота, із високоморальними людськими рисами – доброзичливість, вірність, турботливість…
Свою дорогу в житті Тарас обрав за покликом серця: служити народу України. Після закінчення школи він вступив у Львівську національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. З початку вторгнення росії на територію України 2014 року він двічі був у зоні АТО/ООС. Його побратими та співслужбовці завжди знали, що Тарасу можна довірити своє життя. Служив в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Був командиром роти. Отримав ряд почесних відзнак та нагород від вищого військового командування Збройних Сил України:
- медаль «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність»;
- нагрудний знак «За зразкову службу»;
- відзнака Командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» I ступеня.
Перед повномасштабним вторгненням росії в Україну, 24 лютого 2022 року, Тарас зробив пропозицію своїй коханій дівчині. Як тільки ворожі війська розпочали цю повномасштабну криваву війну, Тарас одним з перших відправився із своєю бригадою у гарячі точки нашої держави.
Під час виконання завдання отримав поранення ноги та був змушений приїхати на лікування. Був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За досягнення у військовій службі» II ступеня. Побратими наголошували, що їм надзвичайно складно нести службу без свого командира. Тож Тарас Пашкевич, після лікування, знову вирушив на передову.
Загинув 4 травня 2022 року, під час того, коли разом із своїми побратимами їхав забирати тіло загиблого українського воїна і на шляху підірвався на міні.
